Музи не мовчать: особливості сезону та прем’єри у київському Театрі Франка

Після вимушеної зупинки діяльності у лютому, у квітні театр знову відкрився для шанувальників. Працювати доводиться у надскладних умовах — війна, повітряні тривоги, обстріли. Втім, культурний фронт має триматися.

Про ситуацію в театрі та нові проєкти «Вечірньому Києву розповів головний режисер Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Дмитро БОГОМАЗОВ.

СЕЗОН ВИКЛИКІВ

Що є найскладнішим сьогодні у роботі театру?

Головний виклик для театру, як і всієї країни, — війна. Серед іншого, для всіх це й емоційне виснаження, бо всі живуть лише новинами. А для акторів душевний стан й емоції є їх основним робочим інструментом, надзвичайно тонким. В такий час «грати» на ньому ліричні чи комедійні речі надзвичайно складно.

Також під час війни особливо гостро постають фінансові питання, а наш театр є великим підприємством, де працює близько 600 людей. Але така ситуація у всіх театрах, бо, зрозуміло, коштів насамперед потребують ЗСУ. Щоб випускати прем’єри, ми шукаємо гроші по друзях, шанувальниках театру, благодійниках. Інакше зробити нову постановку неможливо. Це дуже вражає і надихає, коли люди в такі важкі часи підтримують ще й театр.

З квітня театр грає вистави на сценах двох закладів, Театру Франка та Театру Лесі Українки. Розкажіть, чи плануєте відкрити головну сцену?

Дійсно, відновивши покази, ми працювали на великій сцені в театрі Лесі Українки, де грали всього шість вистав на місяць. Зважаючи на розташування нашої будівлі, ми весь довгий час мали дозвіл грати вистави лише на своїй камерній сцені імені Сергія Данченка. І ось 15 жовтня нарешті відкриваємо основну сцену Театру Івана Франка, дякуючи, зокрема, нашому генеральному директору Михайлу Захаревичу, який для цього доклав надзвичайних зусиль. Працюємо, бо відчуваємо себе частиною суспільства, яке не має зникнути. Задля країни. Нам вдалося зберегти творчий процес, не зупиняємо діяльність нашого колективу — це головне в театрі.

МУЗИЧНІ ПРОЄКТИ ФРАНКІВЦІВ

У вересні на камерній сцені презентували концерт «Музи не мовчать». Як він виник?

З початку повномасштабної російської агресії ми шукали шляхи реакції театру на події. Таким став онлайн проєкт франківців «Поезія Незламних» за віршами сучасних поетів, які були народжені війною — відгук і жива рефлексія на наші трагічні й героїчні часи. Актори почали їх записувати на відео, ще коли театр не працював. Там, де опинилися на той момент. Ця робота продовжилася й коли трупа зібралася в Києві.

Також започаткували другу частину проєкту — музичну «Пісні Незламних», в межах якого актори театру презентували свої авторські пісні, написані під час війни, а також пісні, що дійшли до нас ще з часів українського визвольного руху. Концерт «Музи не мовчать»  — це підсумок цього пісенного проєкту. Катерина Артеменко, Валерій Величко, Михайло Кукуюк, Михайло Матюхін виконують на сцені свої авторські пісні. Також звучать композиції, які підготувала наша хормейстер Сусанна Карпенко, — це стрілецькі пісні, що свого часу вкрали більшовики, переробили тексти та співали як революційні. До прикладу «Там, вдали за рекой, загорались огни, » — насправді українська стрілецька пісня. Ми повертаємо своє.

До прем’єри на сцені концерт зіграли понад 70 разів у військових частинах, шпиталях. Це те, що ми можемо робити й продовжуємо робити як театр, підтримуючи наших захисників. До речі, глядачі також дуже добре прийняли сценічну прем’єру нашого концерту. Можливо він увійде до репертуару нашої камерної сцени. Принаймні наступний показ запланований на 14 жовтня.

Чи будуть ще подібні проєкти?

Для репертуару ми готуємо й інший концерт, за участі нашого оркестру та акторів. Це українські народні пісні в сучасних аранжуваннях. Глядачі почують цікаву суміш фольклору та сучасної музики. Прем’єра запланована на листопад.

ПРЕМ’ЄРИ: історія диктатора

Що ви готуєте для глядачів?

На основній сцені працюю над виставою «Кар’єра Артура Уї, яку можна було спинити» за п’єсою Бертольда Брехта. Вона була написана у 1941 році про Адольфа Гітлера. Це гостра політична антифашистська п’єса-памфлет. Автор проводить паралель між головним героєм — гангстером і фюрером. Але вона вражає безліччю паралелей з історією іншого сучасного диктатора. Структура п’єси лишається такою самою, лише скорочуємо, бо задовга. Але нічого не змінюємо. Вона начебто написана про сьогодення. Я ніколи не думав, що буду ставити цей матеріал, що він знову стане актуальним. Адже п’єса написана про конкретну історичну постать. Цю п’єсу рідко ставили на сценах театрів: той час пішов у минуле, події трохи забулися. А нині наче «постукала у двері» сама. Хто ж знав, що історія повториться.

У самій назві закладений акцент. П’єса не стільки про диктатора, як про тих, хто допустив появу монстра. Завжди будуть аморальні люди, які попри все прагнуть влади чи збагачення. Якщо вони підносяться на вершину влади, винним є суспільство. Диктатор приходить, коли немає тих, хто може йому протистояти. Розмірковую на цю тему. Адже такі люди є скрізь. Але чи є суспільство, яке може гідно відповісти та вчасно зупинити, — це питання. Плануємо випустити прем’єру під кінець року.

Які ще нові вистави можна очікувати в репертуарі?

Режисер Давид Петросян продовжує працювати над «Візитом старої дами» за Фрідріхом Дюрренматтом. Прем’єра планується на березень-квітень наступного року. Сподіваємося, що зможемо знайти фінансування на цю постановку.

Також дуже хотіли б, щоб Іван Уривський поставив у нас «Конотопську відьму» за Григорієм Квіткою-Основ’яненком. Музичну українську виставу з сучасним поглядом, який добре виходить в Івана. Свого часу ця вистава йшла в театрі Франка у постановці Сергія Данченка. Дуже вдала робота, довго й з успіхом йшла на сцені. Настав інший час. Вирішили, що цей матеріал гідний того, щоб ще один погляд на нього — погляд молодого режисера — побачив світ.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»